Новини

Не хлібом єдиним

12/11/2013

          Ранкову тишу погожого восьмого дня листопада у Степовому заповнили мелодійні дзвони. У високе, прозоре і синє небо злетіли голуби, і над куполами, дзвіницею православного храму поволі пропливла біла хмарка. Центральною вулицею сюди йшли із квітами сільчани. А в храмі вже розпочиналася служба і церковний хор виконував спів п’ятої пісні канона утрені: «Ті, що з вірою щиро прибігають до твого храму, Димитріє». Престольне храмове свято у селі, його піднесений урочистий настрій наповнював кожного, хто слухав церковний хор, промовляв слова молитви, осіняв себе хресним знаменням.

Рівно 20 років тому було зареєстровано церковну общину прочан православного храму, названого на честь святого великомученика Димитрія Солунського. У спогадах Людмили Леонтіївни Льгової, яка тоді була Степівським сільським головою, живі картини, що добре збереглися у пам’яті, щоденної роботи жителів села у переобладнанні споруди під православну церкву. Колись тут був будинок пастора лютеранської кірхи, потім - початкова школа, сільський клуб, магазин. «На сільському сході було вирішено створити церкву, - пригадувала Людмила Леонтіївна, - і будівництво, куполів дзвіниці, зведення іконостасу, здійснювалося за громадські кошти і завдяки великій допомозі директора ДП «Племрепродуктор «Степове» Володимира Григоровича Погорєлова».

До церкви крокували учні загальноосвітньої школи, і два хлопчики - дев’ятикласники Олександр Почтаренко та Максим Кладов на запитання: що для них церква? - впевнено відповідають: це святе місце, храм для молитви, для спілкування з Господом.

О десятій ранку протоієрей, настоятель Святодмитрівського храму у Степовому отець Іоан зустрічав митрополита Миколаївського і Очаківського владику Пітіріма, представників духовенства і під привітальні дзвони розпочалася ранкова літургія - церковне служіння, в якому взяли участь майже усі жителі села. Водосвятний молебень, читання часів, співи тропарів, антифонів, заклики: «Миром Господу помолився!» - все це проходило у надзвичайному духовному піднесені.

Наприкінці ранкової літургії владика Пітірім у проповіді нагадав прочанам про життєвий шлях святого великомученика Димитрія. У третьому столітті після Різдва Христова батько його був проконсулом у Фесалоніках Римської імперії при імператорі Максиміліані. Це був час жорстокого переслідування християн. У таємній домашній церкві християнської сім’ї проконсула його сина похрестили і він, зростаючи, отримав відповідне виховання. Коли виріс, набув відповідної освіти, знань. Після смерті батька Димитрій отримав від імператора Галерія Максиміліана призначення обійняти посаду батька і наказ імператора: «Боронити місто Солунь (старослов’янська назва) від варварів і знищувати християн». Ставши проконсулом, Димитрій відкрито засвідчив, що він християнин і бере під захист одновірців. Згодом про це стало відомо Максиміліану, який з військом зайшов у Фесалоніки з метою знищити усіх християн разом із проконсулом. Димитрія було ув’язнено, в Солуні імператор віддався ганебним побоїщам гладіаторів, на яких страчували вірних Ісусу Христу. Відважний юнак Нестор прийшов до в’язниці і попросив благословення у Димитрія на смертний бій з гладіатором Лієм, щоб припинити криваві страти. І переміг Лія - за що Галерій Максиміліан позбавив життя Нестора і ув’язненого Димитрія. Це сталося 8 листопада 306 року (за старим стилем - 26 жовтня).

Через сто років тіло великомученика Димитрія знайшли нетлінним. За часів рівноапостольного імператора Костянтина Великого (306-337 р.р.), коли припинилися гоніння, над могилою святого було збудовано Базиліку у місті Солуні (Фесалоніках), яка зараз зберігається під охороною ЮНЕСКО у сучасному містечку Салоніки. Почитання святого великомученика Димитрія на наших землях почалося відразу після хрещення Київської Русі. У Києві у 70-их роках ХІ століття було засновано Святодмитрівський монастир. На його честь в Україні зведено православні храми, один з них - у Степовому.

Літургія у церкві на честь її 20-ліття завершилася молитовним співом академічної хорової капели імені Олександра Присенка місцевого будинку культури «Не умолчим никогда, Богородице», та привітальними виступами школярів Степівської загальноосвітньої школи.

Потім - урочистий молебень, хресна хода духовенства, прочан разом із владикою Пітірімом навколо храму, після чого отець Іоан запросив усіх до святкової трапези.

Після завершення храмового свята, урочистостей, з ним пов’язаних, ми запросили протоієрея Іоана Михалко поділитися своїми судженнями щодо церковного життя і служіння у Степівськой православній церкві.

- За минулі двадцять років і 18 - мого особистого служіння тут, відбулося чимало доброго у духовному житті села. Найголовнішим слід відзначити, після відкриття і освячення храму, збільшення кількості віруючих, зростання в душах кожного із них почуття необхідності відвідувати церкву.

Отець Іоан виріс в сім’ї віруючих, на Львівщині. Після навчання у Київській духовній семінарії, після рукоположення ось уже 19-ий рік служить тут, і село Степове стало його другою батьківщиною.

«У служінні і в духовному житті ми постійно відчуваємо підтримку директора ДП «Племрепродуктор «Степове» Володимира Григоровича Погорєлова, голови райдержадміністрації Сергія Михайловича Григор’єва, місцевих підприємців, усіх віруючих жителів села. Усім велика подяка і усім Божого благословення», - побажав отець Іоан.

Люди йшли додому, обмінювалися враженнями, і у кожного в душі було почуття духовного піднесення, радості і задоволення. Спаси Господи усіх вірних Тобі прочан. Не хлібом єдиним живе село, і за це слава і щирі подяки Господу нашому Іісусу Христу.

Валерій Фальов.

Всі новини →