Шануймо подвиг героїв

Звання Героя України присвоєно посмертно

Щодня страшні та болючі звістки надходять в українські родини. Рідна земля стогне від горя, скорботи і втрати Героїв. Зараз ми не можемо знати точної кількості загиблих і назвати кожного поіменно, але можемо розповідати історії окремих захисників. Українське суспільство має докласти всіх зусиль, щоб усі вони стали не абстрактною цифрою в пам’яті, а отримали шану, на яку тільки заслуговують…

Указом Президента України В. Зеленського від 15 липня 2024 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» та ордена «За мужність» III ступеня посмертно 

СОБЧЕНКУ Артему Юрійовичу — молодшому сержанту 77 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ  ЗСУ.

Народився він 17 лютого 1992 року в селі Дмитрівка Миколаївського району Миколаївської області. Проте більшу частину життя провів у с. Єлизаветівці Дмитрівського старостинського округу. 

Війна для Артема почалася ще у 2015 році, коли він брав участь в антитерористичній операції на сході України. 27 серпня 2022 року добровольцем зарахований до особового складу 77 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України на посаду командира  аеромобільного відділення  аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону. Добре зарекомендував себе під час навчання та бойового злагодження. За відмінні знання з тактичної медицини його направили на курси бойових медиків (із 10 по 31 грудня 2022 року).

Із 7 січня по 23 лютого 2023-го брав безпосередню участь у відсічі збройної агресії російської федерації, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у складі 77 окремої аеромобільної бригади на посаді бойового медика аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону в місті Соледар.  Там під час важких боїв врятував життя та здоров’я багатьом побратимам. Зарекомендував себе не лише як хороший бойовий медик, а й як знаючий командир та боєць. Адже у надскладних умовах не лише надавав першу медичну допомогу пораненим, а й на високому рівні виявляв навички з тактики ближнього бою. Також вміло організовував оборону в боях із переважними чисельно силами групи Вагнера. Завдяки цьому найманці неодноразово зазнавали поразки та відступали на початкові позиції.  В стрілецьких боях на близьких дистанціях за Соледар знищив близько 25 осіб піхоти противника. Вмілими та мужніми діями неодноразово запобігав потраплянню свого підрозділу в оточення. До останнього перебував на передових позиціях і навіть у найскладніших ситуаціях виявляв витримку, рішучість та сміливість.

За відмінні лідерські якості був призначений на посаду головного сержанта аеромобільного взводу аеромобільної роти  аеромобільного батальйону.

Із 27 лютого 2023 року брав участь в обороні Бахмута.

1 березня 2023-го сержант Собченко Артем Юрійович, незважаючи на потужний артилерійський обстріл та штурм росіян, які чисельно переважали, вміло керував діями свого підрозділу. Це не дозволило ворогу захопити ввірені йому позиції та мінімізувало втрати особового складу, натомість  дало змогу завдати противнику втрат.

При черговій хвилі штурму рашистів один із бійців отримав важке поранення ноги. Він не міг самостійно пересуватися, щоб дістатися до укриття, а залишався на відкритій місцевості, яка щільно прострілювалася. Підійти до пораненого непоміченими та з прикриттям було неможливо. Часу на роздуми не було. Тому, ризикуючи власним життям, молодший сержант Собченко Артем, щоб не піддавати небезпеці ввірений особовий склад, прийняв відчайдушне рішення - самостійно допомогти побратиму. Під прицільним вогнем противника висунувся до пораненого, що перебував на відстані близько 25 метрів від укриття. По-пластунськи дістався до постраждалого, надав йому допомогу та зміг евакуювати. Згодом військовослужбовця направили до стабілізаційного пункту. Своїми діями Артем Юрійович майже в безнадійній ситуації врятував життя побратима. Після операції продовжив керувати підрозділом та вести бій.

У цьому бою під час переміщення на вогневу позицію внаслідок артилерійського обстрілу отримав поранення несумісне з життям.

Молодший сержант Собченко Артем Юрійович був взірцем виконання службового обов’язку, сумлінного та бездоганного служіння народові України.

Нехай залишаться тут одні з останніх повідомлень Артема матері Людмилі:

«Зараз 18 цілих лишилось,  решта поранені та загиблі, я виніс десь 15-20  поранених,  доводив до швидкої і повертався в бій. Всіх довіз живих, за яких брався: і без рук, без ніг, посічених – всі живі, не брався лише після снайперів, голова наскрізь, він на руках ще дихає, а ти розумієш, що це ще 5-7 хвилин.

Ма, важко, дуже важко бути бойовим медиком. Поки нема поранених, штурмуєш, є поранений – швидко опрацював і кулі, міни ти не бачиш, що летять поруч. Ти біжиш з ним плачеш, шкребеш землю нігтями, тягнеш його в безпечну зону, аби евакуація змогла приїхати за ним.  А хлопці прикривати намагаються. Передав у швидку і знову мчиш на позиції до своїх, бо важко їм.

Ма, дякую за молитви твої. Треба якось попробувати поспати, дзвенить голова не моя наче. Треба відпочити… Вибач…»

Воїну Бригади «Рубіж» солдату Євгенію КОЗЛОВУ посмертно присвоєно звання Героя України

У свої 19 років Євгеній витримав більше випробувань, ніж випадає більшості людей за все життя. Його відвагою і водночас виваженістю захоплювався весь 1-й батальйон оперативного призначення, де Герой проходив службу на посаді радіотелефоніста мінометної батареї. З перших хвилин повномасштабного вторгнення, разом з побратимами, Євгеній стримував навалу російської армії в районі Трьохізбенки на Луганщині. Хлопець першим помітив колону техніки противника і двома пострілами з РПГ-7 знищив два ворожі танки та з десяток окупантів.

У тому важкому бою під постійними обстрілами він не лише зупиняв ворогів, а й налагоджував звʼязок між підрозділами, аби наносити точні удари по окупаційним військам та забирати наших поранених. Свою справу він знав добре, і навіть, коли фактично опинився в оточенні, не дозволив своїй радіостанції потрапити до рук окупантів. Прицільним вогнем ворог знищив позицію солдата Євгенія Козлова, але не зламав його силу опору – воїн прийняв нерівний бій з російською розвідгрупою та потрапив у полон.

Через місяць, 2 квітня 2022 року, пройшовши через тортури в руках окупантів, Євген повернувся додому завдяки обміну військовополоненими. І навіть не мав сумніву, що знову стане до строю. Вже влітку 2022-го Герой тримав оборону в районі Сєвєродонецька Луганської області. Тоді російські терористи били по заводах у місті, де ховалися цивільні жінки та діти. Ризикуючи своїм життям, Євгеній евакуйовував мирне населення з хімічного підприємства "АЗОТ" та ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Сєвєродонецький склопластик"". За всю завдану шкоду українцям Євгеній відплачував ворогу на полі бою.

Наприкінці пекельного літа 2022 року гвардійці утримували позиції на східних околицях Зайцевого Донецької області. Ворог атакував великою кількістю техніки. Під час одного зі штурмів підрозділ Євгенія знищив 4 ворожі танки, 2 ББМ, 3 легкові автомобілі, до 2 взводів піхоти та не допустити прориву окупантами лінії оборони. Ворог розумів, що успіху не досягне, тож накрив українські позиції мінометами. Навіть під таким потужним тиском росіян Євгеній продовжував передавати координати противника своїм побратимам, аж доки один зі снарядів не розірвався поряд з ним.

Ціною власного життя солдат Євгеній Козлов зберіг життя та здоров’я інших.

За сумлінне виконання службових обов'язків, відданість Військовій присязі та Українському народові, зразкове виконання бойових завдань, особисту мужність і відвагу, виявлені під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України, солдату Козлову Євгенію Юрійовичу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно)

Вічна памʼять Герою України Євгенію Козлову!

За інформацією бригади швидкого реагування Національної гвардії України "Рубіж"